Григорій Сковорода "De libertate"

Аналіз поезії «De libertate»

Історія написання твору

Перебування у селі Ковраї було важливим етапом у розвитку світогляду Г. Сковороди, у формуванні його естетичного ідеалу: як селянський просвітитель він живе серед народу, проймається його думами і надіями, безповоротно вирішує, що його доля — з народом. Тому антинародний рух 50-х pp. XVIII ст., селянські виступи і повстання не могли не відбитися у свідомості поета. У ті часи нерідко траплялося, що вільних людей поміщики самочинно приписували до своїх кріпаків. Ось чому цілком природним були побоювання мандрівного філософа, вихідця із селян, «вольности… лишитись». Ще живими були в пам’яті народній тяжкі бої за визволення від соціального і національного гноблення польською шляхтою, а вже трудовому селянству царизм накинув на шию нове ярмо, ще важче, позбавляючи завойованої «вольності». Наказавши зруйнувати Запорозьку Січ, Катерина II розпорядилася навіть саме «наименованіе Сечи и запорожских казаков отдать на вечное забвеніе». Це, можливо, було однією з причин, що спонукала поета до написання вірша «De libertate».

Тема:

вияв громадянської мужності поета в період посилення кріпацтва, оспівування волі як найбільшого багатства людини.

Ідея:

уславлення Богдана Хмельницького, народного героя, який присвятив своє життя боротьбі за волю і щастя українського народу; утвердження свободи людини як найвищої суспільної цінності.

Основна думка:

тільки за умови отримання волі людина почуватиме себе щасливою; ніяке золото не замінить «вольности».

Віршування і рима:

силабічний твір, точні жіночі рими.

Жанр:

громадянська лірика, оскільки в ній поет пов’язує волю з боротьбою за національне і соціальне визволення трудящих.

Зміст твору

Поезія починається спокійним філософським міркуванням про те, що являє собою воля, яка її цінність. Дуже показовим є прославлення в цьому вірші Богдана Хмельницького як «батька вольності», як вірного сина українського народу. Таким чином, найбільшою радістю, яка повинна належати людині, є її свобода. Подібний лозунг за часів поступового наступу кріпосництва був дуже своєчасним і завбачливим. У протиставленні золота і свободи, на думку Г. Сковороди, безперечно перемагає свобода. І уособленням вільної людини, яка змогла подарувати надію на волю українцям, є Б. Хмельницький, тому його і славить митець у цій поезії.

Класифікація літературних творів

«О панно Інно»

Історія написання: перше кохання вразило Тичину в самісіньке серце — не тільки своїм світлом, а й своїм болем: кохана Наталя помирає від сухот. Серце юнака розбите, у ньому зима, а тут... Інна, яка дуже схожа на Наталлю... Любив...

Рік створення: 1915.

Збірка: «Сонячні кларнети» (у другому виданні).

Напрям: модернізм. Течія: симбіоз неоромантизму й експресіонізму.

Рід: лірика. Жанр: вірш.

Тематичний різновид: інтимна лірика.

Тема: роздвоєність у коханні; любовний трикутник; нещасна, але світла любов.

Ідея: утвердження думки про непостійність і суперечливість кохання як великого почуття; своєрідна сповідь-звернення ліричного героя перед собою про свої почуття.

Мотиви: «нещасна любов», «вибір», «туга, самотність», «сутність кохання».

Образи: людей: ліричний герой; панна Інна; сестра; хтось; природи: сніги; луги; зимовий вечір; небо; гай; предметів і явищ: любов; цвітіння лугів; усміх; тиша; очі; небо; гай; ридання.

Символічні образи: сніги (символ минущості, самотності, душевного холоду); цвітіння лугів (символ насолоди кохання).

Композиція (зміст): самотній ліричний герой звертається до панни Інни, згадує свою любов до її сестри й водночас згадує ніжний образ Інни як рідної душі («А хтось кричить: ти рідну стрів!»), яку так само покохав. Перед героєм вибір: «Сестра чи Ви? — Любив».

Система віршування: силабо-тонічна.

Віршовий розмір: нерівностопний ямб.

Строфа: нестрофічна будова. Римування: нерегулярне.

Художні засоби виразності: алітерація й асонанс (но-ін); епітет, символ, неологізм; риторичне питання, риторичне звертання.

«Арфами, арфами...»

Історія створення: молодий Тичина у світі, де визрівають драматичні події першої чветрі XX століття, шукає джерел гармонії — одним із таких, на його переконання, є світ природи, який, на відміну від людського світу, ближчий до ідеального стану «музики сфер»: струни Тичинових арф, які нятягнуті між небом — зосердям повної гармонії, божественної єдності й чистоти — і землею — юдоллю хаосу й нестійкості — стають тим містком, який може допомогти гармонії прийти від свого джерела-неба на землю. У своїй філософській сутності модель світу Тичини, де «музика сфер», чим далі від свого небесного джерела, тим все менш гармонійна (зміни, війна, революція), чимось подібна до філософських поглядів Піфагора, Лейбніца, для яких єдність, гармонія, Бог поступово розчиняються випромінюючись у простір, і там, де «музики сфер» мало, там іде боротьба, там все тягнеться до джерела гармонії. Тичина чує цю музику сфер і тягнеться до неї, пропонуючи й читачеві до неї долучитися.

Рік створення: 1914.

Збірка: «Сонячні кларнети».

Напрям: модернізм.

Течія: поєднання різних стильових тенденцій символізму, неоромантизму, експресіонізму, імпресіонізму; «кларнетизм».

Рід: лірика. Жанр: вірш.

Тематичний різновид: інтимно-громадянська лірика.

Тема: переживання людиною приходу весни.

Ідея: возвеличення весни як символу життя, краси й змін; оспівування кохання; передчуття великих, прекрасних змін у житті.

Мотиви: «весна»; «гармонія й краса природи»; «передчуття бою-змін»; «кохання».

Образи: людей: ліричний герой, який насолоджується приходом весни, кохання й відчуттям бою (змін у житті, нового життя); уявна кохана; природи: весна, квіти, струмочки, жайворон, ниви; предметів і явищ: думи, кораблі, бій, колос вій, сміх, плач.

Символічні образи: весна (символ оновлення життя, кохання, змін); бій (символ життєвих змагань).

Композиція (зміст): арфами обізвалися гаї — іде весна — думами переповнилася блакить — буде бій, сміх буде, плач буде — стану я подивлюся на весну — звернення до коханої одкрити «колос вій» — ствердження, що «сміх буде, плач буде перламутровий».

Система віршування: своєрідне тичинівське ритмізоване віршування.

Віршовий розмір: невизначуваний.

Строфа: своєрідна строфічна будова.

Римування: своєрідне, ледь простежуване.

Художні засоби виразності: епітет, порівняння, метафора, персоніфікація, метонімія; інверсія, антитеза, риторичний вигук, риторичне звертання, повтор; неологізм.

«Ви знаєте, як липа шелестить...»

Історія написання: молодий Тичина емоційно переживає навколишній світ, передчуваючи зміни, що наближаються, у результаті народжуються поезії про гармонію й душевний неспокій через кохання, через революційні події, що в результаті сформують збірку «Сонячні кларнети» як цілісний філософський поетичний текст.

Рік створення: 1911.

Збірка: «Сонячні кларнети».

Перша збірка Павла Тичини «Сонячні кларнети» (1918), що складається із 44 поезій, уважається вершинною в його творчості, де у віршах поєдналися три музи — Музика, Поезія й Живопис.

У назві збірки символ сонячних кларнетів, який якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини («кларнетизм»). Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, указував на синтез у ній животворного сонячного тепла й світла з музичними ритмами Всесвіту, що єднають людину з природою. Назва збірки — це поетичне вираження авторського розуміння гармонії Всесвіту, яка твориться музикою сфер — «сонячними кларнетами». Щоправда, чим далі від центру (сонця, неба), тим світ стає все менш гармонійним (на землі йде війна, революція), одначе ця дисгармонійність — це час гармонізації, де з хаосу боротьби й бою витворюється нове гармонійне життя.

Твори збірки умовно можна поділити на три тематичні групи: 1) лірика з пейзажними та любовними мотивами («О панно Інно...», «Арфами, арфами...», «Ви знаєте, як липа шелестить...»; 2) вірші про народне горе, спричинене Першою світовою війною; 3) вірші про Україну й революцію.

Рід: лірика.

Жанр: вірш.

Тематичний різновид: інтимно-пейзажна лірика.

Тема: кохання; природа.

Ідея: оспівування краси ночі, напоєної любов’ю.

Мотиви: «кохання як неминуща цінність»; «краса природи».

Образи: таодей: ліричний герой; уявний співрозмовник, кохана; природи: липа, гаї, тумани, місяць, зорі, солові; предметів і явищ: шелест, ніч, весна, сон, поцілунок, очі.

Композиція (зміст): ліричний герой захоплено розказує про весняні ночі кохання, звертаючись до уявних співрозмовників.

Система віршування: силабо-тонічна.

Віршовий розмір: нерівностопний ямб.

Строфа: нестрофічна будова.

Римування: непостійне з ознаками паралельного.

Художні засоби виразності: епітет, персоніфікація, метонімія, риторичне питання, звертання, оклик; паралелізм (природа/людина).

"Блакитна панна" поезія М.Вороного

БЛАКИТНА ПАННА

Має крилами Весна Запашна, Лине вся в прозорих шатах, У серпанках і блаватах... Сяє усміхом примар З-поза хмар, Попелястих, пелехатих. Ось вона вже крізь блакить Майорить, Довгожданна, нездоланна... Ось вона — Блакитна Панна!.. Гори, гай, луги, поля — Вся земля Їй виспівує: «Осанна!» А вона, як мрія сну Чарівна, Сяє вродою святою, Неземною чистотою, Сміючись на пелюстках, На квітках Променистою росою. І уже в душі моїй В сяйві мрій В’ються хмелем арабески, Миготять камеї, фрески, Гомонять-бринять пісні Голосні І сплітаються в гротески.

Микола Вороний "Блакитна панна"

Микола Вороний «Блакитна Панна» - аналіз твору, критика

Микола Кіндратович Вороний

(1871-1942)

«Блакитна Панна»

Микола Вороний Життєвий і творчий шлях поета

Аналіз поезії "Contra spem spero!"

Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви хмари осінні! 
То ж тепера весна золота! 
Чи то так у жалю, в голосінні 
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись, 
Серед лиха співати пісні, 
Без надії таки сподіватись, 
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі 
Буду сіять барвисті квітки, 
Буду сіять квітки на морозі, 
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане 
Та кора льодовая, міцна, 
Може, квіти зійдуть — і настане 
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную 
Буду камінь важкий підіймать 
І, несучи вагу ту страшную, 
Буду пісню веселу співать. 

В довгу, темную нічку невидну 
Не стулю ні на хвильку очей — 
Все шукатиму зірку провідну, 
Ясну владарку темних ночей. 

Так! я буду крізь сльози сміятись, 
Серед лиха співати пісні, 
Без надії таки сподіватись, 
Буду жити! Геть, думи сумні! 

«Contra spem spero» – чи не найвідоміший вірш Лесі Українки. Він утверджує життєвий оптимізм і відкидає тугу у читача. Лірична героїня, яку дослідники часто ототожнюють із авторкою, намагається радіти життю і закликає цінувати кожну мить. Ви ще не вивчили цього вірша напам’ять? А, може, не знаєте його особливостей, художніх засобів чи історію написання? 

Вірш «Contra spem spero» Лесі Українки, входить до збірки «На крилах пісень» (contra spem spero від лат. – без надії сподіваюсь). Вперше у цій збірці був надрукований у 1893 році. Для київського видання «На крилах пісень» Леся Українка скоротила твір на дві строфи.

Літературний рід: лірика.
Вид лірики: медитативна лірика
Жанр: вірш
Художній напрям, стиль: модернізм, неоромантизм
Провідний мотив: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій.
Тема вірша: роздуми про негаразди у житті та сподівання на краще.
Головна ідея: є підняття духу та надії на те, що після чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевняє, що якщо вірити у добро, коли навіть немає віри, світ змінюється на краще і всі негаразди легше пережити, коли знайти останню краплю надії.
Ліричним героєм є сам автор. Головним – людина, яка хоче жити щасливо і намагається закрити очі на усі нещастя, які звалилися їй на плечі. У творі ліричного героя можна утотожнити з Лесею Українкою.
Віршовий розмір: тристопний анапест, перехресне римування
Художні засоби:

• епітети: хмари осінні, весна золота, молодії літа, думи сумні, вбогім сумнім перелозі, барвисті квітки, сльози гіркі, кора льодовая, кора міцна, весела весна, гора крута крем’яная, камінь важкий, вага страшна, пісня весела, довга нічка, зірка провідна;
• метафори: владарка темних ночей;
• звертання: гетьте, думи, ви хмари осінні! ; геть, думи сумні!

Також, не можна не зазначити про присутність міфологеми у творі. Вірш привертає увагу своєю простотою думки та високо піднятим настроєм.

Уся поезія побудована на антитезах, причому художні протиставлення звучать як крилаті, афористичні ви­слови, їх виразність досягається за допомогою метафоричної образнос­ті, яка посилює емоційність звучання твору.

Імпульсом до створення вірша стало загострення в авторки хвороби, проте подолання особистої недуги переросло в утвердження героїчної особистості, яка готова всі зусилля віддати боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспектах. Леся Українка утверджувала незламність духу людини й оптимістичним мо­тивом, і всіма художніми засобами, й експресивним художнім звучан­ням, коли категоричне «Ні!» на початку твору змінилося ще рішучішим «Так!» в останній його строфі.