Жанри творів

Жанри творів з української літератури до ЗНО-2019

Збережіть, знадобиться!

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
"Віють вітри" - пісня
"За світ встали козаченьки" - пісня
"Ой Морозе, Морозенку" - історична пісня
"Чи не той то хміль..." - історична пісня
"Дума про Марусю Богуславку" - дума
"Ой летіла стріла" - балада

ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Нестор "Повість минулих літ"(уривки про заснування Києва, про помсту княгині Ольги) -літопис
"Слово про похід Ігорів" - героїчна поема

Григорій Сковорода "De libertate" - ліричний вірш
Григорій Сковорода "Всякому місту - звичай і права" - ліричний вірш, що став народною піснею (філософсько - сатиричний)

Григорій Сковорода "Бджола та Шершень" - байка

ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII-ПОЧАТКУ XX СТ.

Іван Котляревський "Енеїда" - бурлескно-травестійна поема
Іван Котляревський "Наталка Полтавка" - соціально - побутова драма, "малоросійська опера"

Григорій Квітка-Основ'яненко "Маруся" - сентиментально-реалістична соціально - побутова повість

Тарас Шевченко "Катерина" - соціально - побутова поема
Тарас Шевченко "Гайдамаки" - революційно - романтична, історико - героїчна, соціальна поема або перший український історичний роман у віршах
Тарас Шевченко "Кавказ" - сатирична поема з елементами лірики та героїки

Тарас Шевченко "Сон(У всякого своя доля...) -  сатирична поема (політична сатира) 

Тарас Шевченко "І мертвим, і живим, і ненарожденим...", "До Основ`яненка" - послання
Тарас Шевченко "Заповіт" - вірш

Тарас Шевченко "Мені однаково" - ліричний вірш (медитація)
Пантелеймон Куліш "Чорна рада" -  перший історичний роман в українській літературі (роман - хроніка, історико - пригодницький роман)

Іван Нечуй-Левицький "Кайдашева сім'я" -  соціально - побутова повість
Панас Мирний "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" - соціально - психологічний роман, "роман з народного життя"
Іван Карпенко-Карий "Мартин Боруля" - трагікомедія
Іван Франко "Гімн" -  ліричний вірш, громадянська лірика, збірка "З вершин і низин"
Іван Франко "Чого являєшся мені у сні?..." - вірш, інтимна лірика, збірка "Зів`яле листя"
Іван Франко "Мойсей" - філософська поема

ЛІТЕРАТУРА XX СТ.

Михайло Коцюбинський "Тіні забутих предків" - повість
Михайло Коцюбинський "Intermezzo" -  імпресіоністична новела
Ольга Кобилянська "Земля" -  повість
Леся Українка "Contra spem spero!" - ліричний  вірш
Леся Українка "Лісова пісня" - драма-феєрія
Микола Вороний "Блакитна Панна" - ліричний вірш
Олександр Олесь "Чари ночі" - романс
Олександр Олесь "О слово рідне! Орле скутий!..." - ліричний вірш
Павло Тичина "О, панно Інно..." - ліричний вірш
Павло Тичина "Пам'яті тридцяти" - вірш (вірш-реквієм)
Павло Тичина "Ви знаєте, як липа шелестить..." - ліричний вірш
Максим Рильський "Молюсь і вірю. Вітер грає..." - ліричний вірш
Микола Зеров "Київ-традиція" - сонет
Микола Хвильовий "Я (Романтика)" - новела
Юрій Яновський "Дитинство" - новела із роману у новелах "Вершники"
Володимир Сосюра "Любіть Україну!" - вірш
Валер'ян Підмогильний "Місто" - урбаністичний роман
Остап Вишня "Моя автобіографія" - гумореска
Остап Вишня "Сом" - усмішка
Микола Куліш "Мина Мазайло" - сатирична комедія
Богдан-Ігор Антонич "Різдво" - ліричний вірш
Олександр Довженко "Україна в огні" - кіноповість
Олександр Довженко "Зачарована Десна" - кіноповість
Андрій Малишко "Пісня про рушник" - вірш
Василь Симоненко "Ти знаєш, що ти - людина..." - вірш
Василь Симоненко "Задивлюсь у твої зіниці..." - ліричний вірш
Олесь Гончар "Залізний острів" - новела
Григір Тютюнник "Три зозулі з поклоном" - новела
Василь Стус "Як добре те, що смерті не боюсь я" - ліричний вірш або медитація
Василь Стус "О земле втрачена, явися!..." - ліричний вірш
Іван Драч "Балада про соняшник" - модерна балада
Ліна Костенко "Страшні слова, коли вони мовчать" - ліричний вірш
Ліна Костенко "Українське альфреско" - ліричний вірш
Ліна Костенко "Маруся Чурай" - історичний роман у віршах

ТВОРИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ-ЕМІГРАНТІВ

Іван Багряний "Тигролови" - пригодницький роман
Євген Маланюк "Стилет чи стилос?" - ліричний вірш

Тарас Шевченко

Іван Котляревський

Іван Котляревський «Наталка Полтавка».

Зміст твору

Аналіз твору

“Наталка Полтавка” Івана Котляревського – це перша драма нової української літератури. Опрацюйте цей твір з нами, прочитавши аналіз “Наталки Полтавки” і проаналізувавши персонажів твору з цитатами!

Коротко про твір “Наталка Полтавка”

Тема “Наталки Полтавки”:

Розлука дівчини (Наталки) з коханим-бідняком (Петром) та плани одруження з немилим багачем (возним Тетерваковським).

Жанр “Наталки Полтавки”:

«Наталка Полтавка» — соціально-побутова драма.

Однак сам автор, Іван Котляревський, так визначив жанр твору: «Опера малоросійська у двох діях», що передбачає багато музики та пісень.

“Наталка Полтавка” – це перший драматичний твір, написаний новою українською мовою.

Стиль “Наталки Полтавки”:

Твору притаманні певні елементи сентименталізму, що розвивався на той час у літературі:

• звернення до людських почуттів
• змалювання їхньої сили й глибини
• кінцівка: Возний відмовляється від Наталки.

Автор тексту далі – Дмитро Заєць.

Характеристика персонажів твору “Наталка Полтавка”

«Наталка Полтавка» стала першою в українській драматургії правдивою п’єсою з народного життя. І. Котляревський яскраво показав у ній типи народних характерів і за допомогою суто побутового конфлікту розкрив деякі соціальні відносини, образи чиновників, селян, бурлаків.

Образи п’єси надзвичайно колоритні і яскраві. Важко обрати серед них якийсь один — найколоритніший. Тому ми спробуємо коротко розглянути найголовніші образи твору, щоб виділити серед них найцікавіший.

Наталка Полтавка

Головною героїнею твору є українська дівчина Наталка Полтавка, яка є, власне, уособленням народного жіночого ідеалу. Наталка ніжна й вірна в коханні, з повагою ставиться до старших, поважає свою матір, намагається полегшити її життя. У скрутну хвилину дівчина навіть погоджується на самопожертву заради блага матері.

Усі інші персонажі характеризують дівчину тільки з найкращого боку. Так, про неї говорять:

Золото — не дівка!.. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, й матір на світі держить.

Наталка рішуча й смілива, коли їй доводиться відстоювати своє кохання, боротися за нього. І вона спроможна домогтися свого, адже без коханого, Петра, не мислить подружнього щастя. Відсутні в дівчини й такі риси, як корисливість, неправдивість, зрадливість. Наталка Полтавка — справжній ідеал дівчини-українки, так майстерно зображений І. Котляревським.

Петро, коханий Наталки

Петро зображений у творі як сирота-бурлака, «без роду, без племені, без талану і без приюту», у нього «ні кола, ні двора», отже, ніякого багатства й статків. Тому й доводиться йому постійно мандрувати. У пошуках роботи Петро був «і у моря, був і на Дону, заходив і в Харків…».

Петро працьовитий, сердечний, щирий, безкорисливий, має почуття власної гідності. Крім того, він навіть здатний, як і Наталка, на самопожертву, тому й хоче відмовитися від коханої дівчини, щоб вона жила забезпечено й не йшла проти волі матері.

Петро кохає Наталку «більше всього на світі», «більше як самого себе». Благородство душі цього парубка безкінечне, і врешті навіть Наталчина мати розуміє, що кращого чоловіка для дочки не варто й бажати.

Горпина – мати Наталки

Досить складним є образ матері Наталки — Горпини. З одного боку, мати дуже любить свою дочку, піклується про її благо, виховала її доброю, чесною й працьовитою. З другого боку, в намаганні домогтися для дочки щастя мати завдає їй болю, змушує піти на самопожертву.

Адже мати й дочка розуміють щастя по-різному. Для Наталки воно полягає в поєднанні з коханим чоловіком, подружньому щасті з Петром, у вірності своїй обіцянці вийти за нього. Але Горпина вважає, що щасливим може бути тільки матеріально забезпечене існування, тому й змушує дочку вийти то за дяка, то за підканцеляриста, а врешті за возного. Однак наприкінці твору мати переконується, що дочка буде щасливою тільки з благородним і любим дочці Петром.

Возний Тетерваковський

Крім позитивних образів, у п’єсі є й сатиричні, кумедні, які представляють ворожий селянам табір визискувачів. Возний Тетерваковський, наприклад, виступає збірним сатиричним образом судових чиновників, і хоч у п’єсі він показаний не на службі, а в особистому житті, як залицяльник і наречений, усе одно в розмовах і поводженні він виявляє себе як здирник і хабарник.

Спочатку цей комічний чоловік, наслідуючи старовинні романси, співає, що він полюбив дівчину, як «жадний вовк младую ягницю», як «з медом мак». І в таких піснях він показує себе як людина недолуга, скупа на почуття. Крім того, рівень освіти в нього не досить високий, і він намагається виглядати розумнішим, вживаючи в мовленні різні довгі й перекручені слова:

Могу лі — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вечноє і потомственноє владініє тебе — движимоє і недвижимоє імініє для души моєй — з правом владіти тобою спокійно, безпрекословно і по своєй волі — розпоряджатись?

Складається враження, що він ставиться до свого кохання й до дівчини, ніби до судової справи, яку так за звичаєм і розв’язує.

Возний — тип хабарника, який потерпає через те, що з кожним роком все складніше стає «викачувати» із селян гроші. Усі його інтереси дрібні й низькі: судові справи, визискування, начальство, позови тощо. Микола дає йому таку влучну характеристику: «Хапун такий, що з рідного батька злупить».

Розмова возного з Петром про театр яскраво розкриває його невігластво, неосвіченість, яку він так старанно приховував.

Виборний Макогоненко

Подібним чином зображується й виборний Макогоненко:

Хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається, де не посій, там і уродиться. І уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка — зараз докаже.

Він здатний плести інтриги, влаштовуючи сватання возного, але, з другого боку, жаліє матір Наталки, яка потерпає через бідність.

Таким чином, якщо ми маємо обирати героя за його позитивними якостями, душевною красою, то, звичайно, зупинимо свій вибір на Наталці.

Скорочений переказ твору “Наталка Полтавка”

І дія

З хати виходить Наталка з відрами на коромислі і, підійшовши до річки, співає пісню «Віють вітри, віють буйні», яку закінчує словами: «Петре! Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз…»

До неї підходить возний Тетерваковський, гарно одягнений панок. Він починає освідчуватися Наталці: «Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моєй. Когда би я іміл — теє-то як його — столько язиков, сколько артикулов в статуті ілі сколько зап’ятих в Магдебурськом праві, то і сих не довліло би на восхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності».

джерело фото тут

Наталка йому відмовляє, говорячи, що він пан, а вона сирота, він багатий, а вона бідна, він возний, а вона простого роду, отже, по всьому видно, що вона йому не під пару. Возний продовжує умовляти дівчину: «Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тільки ви перейшли жити в наше село». Наталка співає йому пісню:

Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву,

Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.

Не багата я і проста, но чесного роду,

Не стижуся прясти, шити і носити воду.

Ти в жупанах і письменний, і рівня з панами,

Як же можеш ти дружиться з простими дівками?

Єсть багацько городянок, вибирай любую;

Ти пан возний — тобі треба не мене, сільськую.

Закінчивши співати, говорить: «Перестаньте жартувати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім’я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дівки, коли об ній люди зашепчуть…»

Їхню розмову перериває виборний Макогоненко, який з’являється із піснею-нісенітницею «Дід рудий, баба руда».

https://200baliv.com/natalka-poltavka/

"Енеїда"

Іван Котляревський «Енеїда» зміст твору

Аналіз, скорочений переказ, характеристика персонажів (+ цитати!)

https://200baliv.com/eneyida/

Нова українська література. І.Котляревський

Григорій Сковорода 

«Бджола та шершень»

– Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям корисні, а тобі часто і шкодять, приносячи замість нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі. Видно, що ви без пуття закохані в мед.
– Ти поважний дурень, пане раднику,- відповіла Бджола.- Мед любить їсти й ведмідь, а Шершень теж не проти того. І ми могли б по-злодійському добувати, як часом наша братія й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для нас найлютіша мука.

Сила:
Шершень – се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола – се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться. Багато шершнів без пуття кажуть: нащо сей, до прикладу, студент учився, а нічого не має? Нащо, мовляв, учитися, коли не матимете достатку?.. Кажуть се незважаючи на слова Сіраха: “Веселість серця – життя для людини” – і не тямлять, що природжене діло є для неї найсолодша втіха. Погляньте на життя блаженної натури і навчітеся. Спитайте вашого хорта, коли він веселіший? – Тоді,- відповість вам,- коли полюю зайця.- Коли заєць смачніший? – Тоді,- відповість мисливець,- коли добре за ним полюю.
Погляньте на кота, що сидить перед вами, коли він куражніший? Тоді, коли всю ніч бродить або сидить біля нори, хоча, зловивши, й не їсть миші. Замкни в достатку бджолу, чи не помре з туги, в той час, коли можна їй літати по квітоносних лугах? Що гірше, ніж купатися в достатку і смертельно каратися без природженого діла? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись природженого діла. І немає більшої радості, аніж жити за покликанням. Солодка тут праця тілесна, терпіння тіла і сама смерть його тоді, бо душа, володарка людини, втішається природженим ділом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий Катон чим мудрий і щасливий? Не достатком, не чином тим, що йде за натурою, як видно з Ціцеронової книжечки “Про старість”…
Але ж розкусити треба, що то значить – жити за натурою. Про се сказав древній Епікур таке: “Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним”.

Аналіз байки «Бджола та шершень»

Автор аналізу:  Дмитро Заєць

Байки Г. Сковороди стислі й лаконічні, вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій — подано мораль, яку автор називає «силою». Інколи друга частина байок — «сила» — у кілька разів об’ємніша за основну частину й сприймається як філософський трактат. Головне в байках Сковороди — глибокий зміст, про це він так сказав: «Байка тоді нікчемна та баб’яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини».

Тема

Одна з найвідоміших байок Г. Сковороди «Бджола та Шершень» у формі діалогу між персонажами розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням. Образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола — «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться», а Шершень — «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за покликанням: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені». Шершень цього збагнути не може й зарозуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та безглузді».

Ідея байки

Праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді праця «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». У «силі» (мораль, пояснення змісту) байки автор бачить щастя людини в «природженому ділі», яке є справді «найсолодшим бенкетом».

Мораль байки

Шершень — узагальнений образ людей, що живуть грабунком інших і створені лише для того, щоб їсти й пити.

Бджола  — мудра людина, яка трудиться в «сродному ділі», тобто за своїм покликанням. Чимало Шершнів безглуздо кажуть: навіщо, наприклад, студентові вчитися, якщо нічого за це не має. Вони не розуміють, що справа, яка припадає до душі, дає найбільше задоволення. За природними законами живуть тварини (Хорт, Кішка, бджола) та наймудріші з людей (наприклад, давньоримський державний діяч і письменник Катон).

Григорій Сковорода

ВСЯКОМУ МІСТУ — ЗВИЧАЙ І ПРАВА...

Всякому місту – звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова;

Всякому серцю – любов і тепло,

Всякеє горло свій смак віднайшло.

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,

Федір-купець обдурити прудкий,

Той зводить дім свій на модний манір,

Інший гендлює, візьми перевір!

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак,

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,

З диспутів учню тріщить голова,

Тих непокоїть Венерин амур,

Всяхому голову крутить свій дур.

В мене ж турботи тільки одні,

Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть – як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар, –

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь...

ОРИГІНАЛ

Всякому городу нрав і права,
Всяка імієт свой ум голова,
Всякому серцю своя єсть любов,
Всякому горлу свой єсть вкус каков.
А мні одна только в світі дума,
А мні одно только не йдет с ума.

Петр для чинов угли панскії трет,
Федька купец при аршині все лжет.
Тот строїт дом свой на новий манір,
Тот все в процентах: пожалуй, повір!
А мні одна только в світі дума,
А мні одно только не йдет с ума.

Тот непрестанно стягаєт грунта,
Сей іностранни заводит скота.
Ті форміруют на ловлю собак,
Сих шумить дом од гостей, как кабак,
А мні одна только в світі дума,
А мні одно только не йдет с ума.

Строіт на свой тон юриста права,
С диспут студента тріщить голова,
Тих безпокоїт Венерин амур,
Всякому голову мучит свой дур.
А мні одна только в світі дума,
Как би умерти мні не без ума.

Тот панегірик сплітаєт со лжей,
Лікар в подряд ставит мертвих людей,
Сей образи жирових чтет тузов,
Степка біжит, как на свадьбу, в позов.
Смерте страшна! замашная косо!

Ти не щадиш і царських волосов,
Ти не глядиш, гді мужик, а гді цар –
Все жереш так, как солому пожар.
Кто ж на єя плюєт острую сталь?
Тот, чия совість, как чистий хрусталь.

Аналіз пісні «Всякому місту – звичай і права»

Автор аналізу:  Дмитро Заєць

Історія створення “Всякому місту звичай і права”

10-та пісня збірки Г. Сковороди «Сад божественних пісень» — «Всякому городу нрав и права…» – вважається класичним зразком соціальної сатири в давній українській літературі.

Слова «всякому городу нрав і права» наштовхують на думку про адміністративні заходи Катерини II щодо міст у кінці 60-70-х років. Імператриця в цей час посилено запроваджувала дворянсько-бюрократичну систему управління губернських та повітових міст, визначала своє розуміння тези «всякому городу нрав и права». Отже, вірш спрямований не тільки проти загальних соціальних пороків, а й конкретно — проти запроваджуваних порядків бюрократичної системи.

Десята пісня написана у селі Ковраї десь у 1758-1759 pp., коли автор перебував у панському маєтку в ролі вчителя-слуги і пильно придивлявся до життя селян-кріпаків, гостро реагував на жорстоке поводження з ними.

Тема “Всякому місту звичай і права”:

сатиричне зображення панів, чиновників, купців, дворянсько-бюрократичної системи управління.

Ідея “Всякому місту звичай і права”:

нищівне висміювання і засудження моральних вад тогочасного суспільного життя (спосіб життя, інтереси і прагнення поміщиків та купців; тлумачення чиновниками законів з вигодою для себе, їхнє «крючкодерство»; «чинодралів» і віршомазів-панегіристів, які прислужництвом і підлабузництвом прагнули здобути високі посади, що давали добрі прибутки; схоластичну систему освіти, яка завдавали «спудеям» великих мук.)

Основна думка “Всякому місту звичай і права”:

Г. Сковорода сатирично викриває і заперечує весь тогочасний лад як антилюдяний і аморальний; підносить  розум та чисте сумління, контрастно протиставляючи їх тогочасному соціальному і побутовому злу.

Жанр “Всякому місту звичай і права”:

Сатиричний вірш, пісня, де поет представляє й осміює цілу галерею грішників, що не живуть за своїм покликанням і ганьблять інших: це жадібний поміщик, лихвар, брехливі купець і юрист, підлабузник-сластолюбець.

Віршування “Всякому місту звичай і права”:

Написана пісня десятискладовим розміром з цезурою після шостого складу. Кожна строфа пісні має шість рядків, з яких перші чотири дактилічні, а останні два — силабічні і звучать як її антитеза, як рефрен.

Рима “Всякому місту звичай і права”:

Як новатор, поет застосовує виключно чоловічі рими (дума — з ума), «неточні» рими, яких не вживали тогочасні митці; у творі вжито чотиристопний дактиль.

Композиція “Всякому місту звичай і права”:

Створивши окремі художні деталі, які відображали різні соціальні пороки, Г. Сковорода намалював широку картину тогочасних суспільних порядків, дав їм оцінку.

Кожна строфа вірша складається з шести рядків. У чотирьох перших автор відображає ті чи інші риси живої дійсності, а в двох наступних, що звучать як рефрен, протиставляє їм свої роздуми.

Зміст твору “Всякому місту звичай і права”

Пісня починається в спокійному тоні. Автор передає особисті роздуми про різну вдачу людей, уподобання, які у кожного свої. Яка ж думка непокоїть поета, що в нього постійно «не йде с ума»? Поета як людину чесну, безкорисливу турбує несправедливість світу, потворні явища сучасної йому дійсності. Саме в цьому причина його неспокою, його різко негативного ставлення до кріпосницького ладу. Тому вже в наступній строфі він розгортає яскраві картини тогочасного життя, типові образи шахраїв і злодіїв, панів і підпанків, гостро висміюючи їх.

Тут і Петро, який заради чинів витирає панські кутки, і Федько-купець, який «при аршині все лжет», і лихвар, що мріє про свої проценти, і пани, котрі, наслідуючи моду, перебудовують свої палаци за іноземними зразками.

У третій строфі Г. Сковорода нищівно висміює поміщика-кріпосника (заводить англійську худобу) і козацьку старшину, що постійно збільшують свої земельні володіння, грабуючи селян, а також викриває панський побут з п’яними оргіями в маєтках. У четвертій строфі бичується і висміюється несправедливе судочинство тих часів («Строит на свой тон юриста права»), схоластичні науки («С диспут студенту трещит голова»).

Особливу увагу звертаємо на останню строфу, що передає основну ідейну спрямованість сатиричного твору. Потворному життю представників кріпосницького суспільства Г. Сковорода протиставляє свій морально-етичний ідеал, ідеал мудрої людини, яка знає справжню ціну життя і має чисте сумління – «совість, как чистый хрусталь».

Отже, у творі сатирично викривається і засуджується весь суспільний лад як безчесний й нерозумний. Кожний рядок вірша Г. Сковороди, кожний його образ несе у собі велике смислове навантаження, відтворюючи живу дійсність у її найхарактерніших проявах.