«О земле втрачена, явися!..»бодай у зболеному сні
і лазурове простелися,
пролийся мертвому мені!
І поверни у дні забуті,
росою згадок окропи,
віддай усеблагій покуті
і тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця хлюпочуться в озерах,
спадають гуси до води,
в далеких пожиттєвих ерах
мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
над райдугою голосів,
ранкові нашепти молільниць,
де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
і солодавий запах винниць,
як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
твої пшеничні руки білі
над безберегістю полів,
де коси чорні на світанні
і жаром спечені уста,
троянди пуп'янки духмяні
і ти — і грішна, і свята,
де та западиста долина,
той приярок і те кубло,
де тріпалася лебединя,
туге ламаючи крило?
Де голубів вільготні лети
і бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.
О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні,
і лазурово простелися,
і душу порятуй мені.
і лазурове простелися,
пролийся мертвому мені!
І поверни у дні забуті,
росою згадок окропи,
віддай усеблагій покуті
і тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця хлюпочуться в озерах,
спадають гуси до води,
в далеких пожиттєвих ерах
мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
над райдугою голосів,
ранкові нашепти молільниць,
де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
і солодавий запах винниць,
як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
твої пшеничні руки білі
над безберегістю полів,
де коси чорні на світанні
і жаром спечені уста,
троянди пуп'янки духмяні
і ти — і грішна, і свята,
де та западиста долина,
той приярок і те кубло,
де тріпалася лебединя,
туге ламаючи крило?
Де голубів вільготні лети
і бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.
О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні,
і лазурово простелися,
і душу порятуй мені.
О земле втрачена, явися
Аналіз вірша
Рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Різновид лірики: громадянська + пейзажна.
Мотив: щира розмова з рідною землею, далекою і втраченою.
У вірші відтворено поетичний образ України. Ця поезія – щира розмова сина з рідною землею, далекою і втраченою. Обрамлення підсилює тужливі настрої автора: «О земле втрачена, явися – бодай у зболеному сні! / І лазурово простелися / і душу порятуй мені».
Композиційно вірш складається з трьох частин: звернення до втраченої землі явитися, простити всі гріхи й повернути хоч у спогадах минулі щасливі, напоєні красою дні дитинства, юності — метафоричні картини рідної землі — повторне звернення до втраченої землі явитися хоча б у зболеному сні.
У серці ліричного героя незгасним образом сяє рідна земля, допомагаючи йому витримати тяжкі табірні випробування. Тут – у світлому спогаді – «Сонця хлюпочуться в озерах, / спадають гуси до води…», тут і «сині ниви, в сум пойняті», і «чорне вороння лісів», «Світання тіні пелехаті / над райдугою голосів, / ранкові нашепти молільниць», і «плескіт крил, і хлюпіт хвиль, / і солодавий запах винниць, / як гріх, як спогад і як біль…». У цій омріяній країні – «Мосянжний перегуд джмелів», «пшеничні білі руки», «коси чорні на світанні / і жаром спечені уста, / троянди пуп'янки духмяні / і ти — і грішна, і свята…».